Сайт Фонду публікуватиме інформацію українською та англійською мовами, щоб ті, хто стають жертвами інформаційного кілерства, мали змогу посилатися на нього у взаємодії з міжнародними партнерами та іноземними медіа.

Це буде не просто майданчик для спростування інформації. За допомогою цього ресурсу можна буде зафіксувати, які видання частіше за все грішать джинсою і які журналісти самі є потенційними фігурантами майбутніх розслідувань.

Сайт буде абсолютно безкоштовний. Його утримання буде здійснюватися за рахунок коштів засновника Фонду, а у разі появи в Україні громадських рухів в цьому напрямку, я обов’язково передам управління цим ресурсом громадському сектору.

Коротко опишу першопричини появи Фонду захисту репутації. Ще перед початком повномасштабного вторгнення інформаційні маніпуляції в українських медіа досягли жахливого масштабу. За будь-яку хорошу чи погану новину потрібно платити. За гроші можна випустити в світ будь-яку інформацію. Навіть ту, яка ніколи в житті не мала нічого спільного реальністю.

Давно хотілося написати все, що думаю про сучасну журналістику. При цьому я чудово розумію, що не можна всіх гребти «під один гребінець». Але моїх особистих «відносин» з деякими журналістами, як керівника політичної сили і як колишнього міського голови, вистачило, щоб зробити аналіз та висновки про “щирість” їх намірів і використання професії з достатньо сумнівною метою. Зокрема, у порушенні ними професійних стандартів журналістики та використанні професії з метою особистого збагачення чи самопіару.

Деякі представники журналістики навмисне принижують честь та гідність інших людей, свідомо поширюючи неперевірену, неправдиву, викривлену інформацію з метою хайпу та здобуття особистої популярності. І, без крихти сумніву, використовують професію у некоректній політичній боротьбі та просуванні до влади на іміджі “чесного журналіста”.

Окремої уваги заслуговує, так би мовити, солідарність: журналісти не “мочать” журналістів (хоча, є винятки, як і в кожному правилі). Одні члени медіа-мафії поширюють від своїх будь-яку «джинсу», інші – не публікують нічого компрометуючого про своїх колег. Тобто, така собі реальна «четверта влада», що в умовах розвитку демократичного суспільства вміло маніпулює демократичними цінностями і не несе жодної відповідальності за неправду, яку щедро поширює в інформаційному просторі.

Мені завжди говорили: “Не загризайся з журналістами”. Внутрішньо я ніколи не був згоден з цією тезою. Причина одна і елементарна: саме журналістів поряд з чиновниками-корупціонерами я вважаю відповідальними за кволий розвиток України.

Тобто, якщо залишити журналістику в такому стані, як вона є – ми не спроможні будемо нічого змінити. Під «нічого» я розумію те, що до влади в цій країні не прийдуть компетентні, чесні і патріотичні політики. Адже щоразу люди з доступом до можливості розповсюдження неправдивої інформації будуть на крок попереду всіх інших.

Ми живемо в інформаційному суспільстві, де телевізор, комп’ютер чи ґаджет ще звечора формує “порядок денний” наступного дня більшості громадян. Саме те, чим журналісти «годують» населення і спонукає його підтримувати та робити вибір на користь негідників, які потім нищать нашу державу.

Продажний чиновник, в дев’яти з десяти випадків, починається з продажного журналіста, який, використовуючи професію, привів цього чиновника до влади, або ж знищив за допомогою маніпулятивних технологій його нормального опонента, який щиро бажав змін.

У сучасній історії ми вже мали можливість спостерігати, як під час революцій цілі колективи національних телеканалів вибачались за те, як вони здійснювали свою “професійну” діяльність. Проте, революції пройшли, а разом з ними пройшло відчуття відповідальності за вкидання суспільству “інформаційного лайна”.

Зазначу заради справедливості – протягом останніх 10 років сформувалися кілька медійних проектів, що проводять неймовірні журналістські розслідування, і завдяки своїй професійності висвітлили не один випадок корупції серед державних службовців.

Разом з тим, я переконаний, що корупцію у сфері журналістики сміливо можна прирівняти до політичної корупції.

Хто гірше – політик і державний службовець, який використовує свою посаду для незаконного особистого збагачення, чи журналіст, який використавши свій доступ до медіа, взявши кошти у цього нечесного політика, спаплюжив його опонентів, чим фактично допоміг нечесному політику прийти до влади, зманіпулювавши суспільною думкою?

Мені щиро хотілося брати участь у позитивних змінах нашої держави. Хотілося бути частиною цих змін. Ми багато зробили в місті Ірпінь за неповних чотири роки і нам не соромно за наші результати. Ми довели собі, і не тільки, що українське місто, і вся Україна, може бути успішним та розвиватися швидкими темпами.

Тому я прийняв рішення присвятити найближчі роки свого життя боротьбі з нечесними продажними журналістами, як частиною ракової пухлини, що розповсюджується на свідомість українця і намагається цією свідомістю маніпулювати.

P.S. З метою уникнення звинувачень у використанні діяльності Фонду захисту репутації у моїх особистих інтересах, офіційно заявляю, що випадки інформаційних нападок на мене – не будуть предметом розгляду у діяльності Фонду захисту репутації.

Володимир Карплюк

Засновник Фонду захисту репутації