Питання про спростування недостовірної інформації є особливо актуальним, коли йдеться про захист честі, гідності та ділової репутації особи. Однак не кожна інформація, навіть якщо вона вважається неправдивою або такою, що завдає шкоди репутації, може бути спростована через подання позову в порядку цивільного або господарського судочинства.
Законодавчі обмеження: що не можна оскаржити в порядку позову про спростування?
У судовій практиці чітко окреслено категорії джерел інформації, що не підлягають спростуванню через загальні позовні заяви про захист немайнових прав, якщо законом для них встановлений спеціальний порядок оскарження. Серед них:
- Вироки, ухвали, інші судові рішення, що набрали законної сили;
- Постанови органів досудового розслідування;
- Висновки судових експертиз;
- Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування;
- Акти атестаційних комісій;
- Рішення про накладення дисциплінарних стягнень;
- Наукові висновки і твердження, що є результатом дослідницької діяльності.
Ці документи є результатом спеціальних процедур, передбачених законом, і відповідно, для їх оскарження або перегляду існує окремий встановлений порядок, наприклад — апеляційний, касаційний або дисциплінарний.
Правова позиція: що каже судова практика?
Такі справи неодноразово ставали предметом розгляду Верховного Суду. У своїх висновках суд вказував, що:
“Інформація, викладена у вироку суду, який набрав законної сили, не може бути спростована шляхом пред’явлення позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Єдиним шляхом для зміни чи скасування такої інформації є перегляд самого вироку у встановленому законом порядку.”
(див., наприклад, постанова КЦС ВС від 15.05.2019 у справі № 161/6405/16-ц)
Аналогічна логіка застосовується до експертних висновків: вони є доказами у справі, і можуть бути оскаржені лише у процесуальному порядку в межах провадження.
Щодо наукових спорів, то такі вимоги також не підпадають під юрисдикцію цивільного або господарського судочинства, адже питання істинності або хибності наукових фактів і висновків належить до сфери наукової дискусії, а не судового захисту прав.
Що говорить закон?
Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України, особа має право на спростування недостовірної інформації, яка її стосується. Але тут є декілька важливих умов:
- Обов’язок доведення достовірності інформації покладається на відповідача, якщо ця інформація поширена в публічному просторі;
- Позивач повинен довести факт поширення, тобто передачу інформації третім особам;
- Позивач також має обґрунтувати порушення його немайнових прав (честі, гідності, ділової репутації тощо).
Однак важливо: зміст статті 277 ЦКУ не поширюється на випадки, коли для спростування певного виду інформації встановлено спеціальний порядок оскарження.
Це підтверджується також статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає межі і способи доведення в суді. Якщо правова природа інформації передбачає її оцінку чи перегляд в інший спосіб (наприклад, через апеляцію або дисциплінарне провадження), то цивільний позов не може слугувати обхідним шляхом.
Тож робимо висновок:
Позов про спростування недостовірної інформації не може бути способом оскарження:
- вироків суду;
- рішень державних чи місцевих органів;
- висновків експертів чи науковців;
- дисциплінарних рішень; — якщо для цього передбачено інший, спеціальний механізм правового захисту.
Такий підхід захищає цілісність правової системи, не дозволяючи оскаржувати спеціалізовані рішення через обхідні канали, та забезпечує належне функціонування інститутів держави.