Зазначив Верховний Суд України, відмовивши у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації колишньому депутату Верховної Ради.
Депутат міської ради Чернівців Михайло Яринич 24 червня 2020 року на власній сторінці у Фейсбук перепостив власний відеодопис від 9 червня 2019 року, в якому критикує можновладців, серед яких називався і тодішній депутат Верховної Ради Максим Бурбак, і звинувачує їх у сприяння вирубці лісу на Чернівеччині.
Допис набрав 2 млн. переглядів та 7,2 тисячі вподобайок.
Вже не будучи народним депутатом, влітку 2020 року Максим Бурбак після публікації перепосту звернувся з позовом до одного з районних у місті Чернівці судів з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації.
Свій позов він мотивував тим, що відповідач у мережі Інтернет для необмеженого кола осіб у стверджувальній формі розповсюдив недостовірну інформацію про те, що він разом з іншими особами, допускали бездіяльність щодо недопущення вирубки лісу та покращення екологічного стану на Буковині.
Відеоматеріал відповідача супроводжується фрагментами, на яких показано вирубку лісу, його вивезення, затоплення територій. І таким чином, відповідач у зазначеному відеоматеріалі розповсюдив недостовірну інформацію, тобто таку, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію всіх жителів Чернівецької області та його, Максима Бурбака, зокрема.
Позива наголошував на тому, що поширена Яриничем у такий спосіб інформація про жителів Чернівецької області та, зокрема, про нього не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, створює уявлення у глядачів про нього, як безвідповідальну особу, через яку на території Буковини відбувається незаконна вирубка лісу, погіршення екологічної ситуації. Тобто поширена інформація створює негативне уявлення про нього і є недостовірною.
На основі викладеного, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію, оприлюднену та поширену відповідачем у відеоматеріалі від 9 червня 2019 року та відеоматеріалі від 24 червня 2020 року . Та зобов`язати відповідача протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену ним недостовірну інформацію у формі інформаційного повідомлення про те, що він протягом всього 5-річного терміну перебування на високих посадах у великих кабінетах навіть і не спробував хоч щось зробити задля недопущення вирубки лісу та хоч якось покращити екологічний стан у регіоні, на власних персональній та публічній сторінках в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» у такий самий спосіб, яким була поширена недостовірна інформація.
Шевченківський районний суду м. Чернівці у жовтні 2023 року задовольнив цей позов Максима Бурбака, оскільки вважав, що відповідач порушив презумпцію невинуватості позивача, тому така інформація виходить за межі допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи та підлягає спростуванню.
Михайло Яринич подав апеляцію на це рішення суду.
Чернівецький апеляційний суд у січні 2024 року рішення попередньої судової інстанції скасував і виніс нове рішення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для того, щоб розрізнити фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, адже твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Після чого адвокати Максима Бурбака, не погодившись з відмовою у позові, подали касаційну заяву до Верховного Суду України.
Переглядаючи справу за позовом про захист честі і гідності, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції та зауважив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Також суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації., де зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як він виконує свої повноваження, є значно ширшою, а поширена інформація стосувалася саме часу його політичної діяльності як публічної особи, відомої у суспільстві, українського політика, а його дії становили суспільний інтерес.
Поширена відповідачем інформація про позивача є неприємною для нього, однак вона не перетинає межі суспільної моралі.
Інформацію відповідач висловив у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не має характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації, а є оціночним судженням, яке було висловлено щодо посадової особи органу державної влади.