З практики Європейського суду з прав людини.
У Словаччині газета надрукувала статтю, включно з фотографією заявника на основі інформації, знятої прихованою камерою, тоді як національні суди неправильно оцінили, що розміщення реклами та попереднє телевізійне висвітлення справи заявника не зменшили його сподівань на конфіденційність.
Суд одноголосно ухвалив рішення про порушення статті 8 Конвенції з прав людини внаслідок недотримання балансу між правом заявника на захист приватного життя та правом видавця на свободу вираження поглядів.
Обставини справи
Заявник хотів стати біологічним батьком через сурогатне материнство, яке не регулюється законодавством Словаччини. У 2005 році він і його партнер опублікували оголошення в національній газеті про пошук сурогатної матері за фінансову винагороду. Журналістка-розслідувачка під виглядом потенційної сурогатної матері зняла зустріч із заявником на приховану камеру. Її репортаж про намір заявника «купити дитину» згодом транслювалося словацьким телебаченням, а газета з загальнонаціональним покриттям опублікувала в таблоїді статтю «Бізнеси з ненародженими дітьми», включно з фотографією заявника. Згодом заявник подав два позови про захист особистості. У той час як суди задовольнили позов проти телебачення та присудили компенсацію в розмірі 16 500 євро, позов проти видавця газети відхилили , заявивши, що намір полягав у тому, щоб поінформувати читачів про питання суспільного інтересу, так як питання допоміжної репродукції викликає серйозні етичні проблеми і запитання. Водночас заявник сам привернув увагу громадськості та ЗМІ, опублікувавши оголошення.
Хоча заявникові вдалося успішно подати позов на захист своєї особистої недоторканності проти словацького телебачення, позов проти видавця газети було відхилено.
Заявник вказував, що відхилення його позову проти видавця газети становило втручання у його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції.
Питання в цій справі полягало в тому, чи дотримали національні суди справедливого балансу між захистом приватного життя заявника та свободою вираження поглядів відповідача.
Було чітко зрозуміло з телевізійного репортажу те, що журналістка зв’язалась із заявником під удаваними підставами і зробила записи прихованою камерою без інформування про це заявника чи отримання його згоди. Заявник також не давав згоду на публікацію фотографій. Оскільки він не міг розраховувати на те, що його буде записано або про нього будуть говорити публічно і що він не буде добровільно співпрацювати зі ЗМІ, його обґрунтовані очікування стосовно приватного життя були вагомим, хоч і не обов’язково вирішальним фактором. Крім цього, було встановлено, що матеріали про заявника були отримані незаконно й транслювались у порушення закону.
Обставини, за яких були зроблені відповідні фото, мали б попередити журналіста та видавця газети про необхідність обережного використання такого матеріалу, щоб не поширювати його без маскування чи замилювання обличчя заявника.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що, хоча національні суди намагалися збалансувати право на приватне життя та право на свободу вираження поглядів, оцінка попередньої поведінки заявника показала недоліки. Також не було взято до уваги спосіб, у який були зроблені фотографії. Важливо, що національні суди не розглядали, чи сприяла публікація фотографій заявника без закритого обличчя дискусії щодо питання суспільного інтересу. Таким чином, держава не виконала своїх зобов’язань і мало місце порушення статті 8 Конвенції з прав людини.