Після цього Фонд звернеться до авторів замовних матеріалів, отримає їхню точку зору та на основі консультацій з юристами та експертами, опублікує свій висновок – фактичне заключення по кожній окремій ситуації.

Інтернет-ресурс Фонду публікуватиме інформацію українською та англійською мовами, щоб ті, хто стають жертвами інформаційного кілерства, мали змогу посилатися на нього у взаємодії з міжнародними партнерами та іноземними медіа.

Це буде не просто майданчик для спростування інформації. За допомогою цього ресурсу можна буде відфіксувати, які видання частіше за все грішать джинсою і які журналісти самі є потенційними фігурантами майбутніх розслідувань.

Сайт буде абсолютно безкоштовний. Його утримання буде здійснюватися за рахунок коштів засновника Фонду, а у разі появи в Україні громадських рухів в цьому напрямку, я обов’язково передам управління цим ресурсом громадському сектору.

Коротко опишу першопричини. Ще перед початком повномасштабного вторгнення маніпуляції в українських медіа сягли жахливого масштабу. За будь-яку хорошу чи погану новину потрібно платити. Маючи кошти, можна випустити в світ будь-яку інформацію. Навіть ту, яка ніколи в житті не мала нічого спільного реальністю.

Давно хотілося написати все, що думаю про журналістику. При цьому я чудово розумію, що не можна всіх ставити «під один гребінець». Але моїх особистих «відносин», як керівника політичної сили і як колишнього міського голови, з деякими журналістами вистачило, щоб зробити аналіз та висновки про «щирість намірів» і використання професії в з достатнього сумнівною метою, зокрема, у порушенні професійних стандартів журналістики та використання професії з метою особистого збагачення чи самопіару.

Деякі представники журналістики свідомо та завідомо принижують честь та гідність інших людей, не перевіряючи інформації, свідомо викривляючи інформацію з метою хайпу та здобуття особистої популярності. І, само собою, використання професії з метою некоректної політичної боротьби та проходженням до влади на іміджі “чесного журналіста”.

Окремої уваги заслуговує «кругова порука». Журналісти не мочать журналістів (є виключення, як і в кожному іншому правилі). Одні учасники медіа-мафії беруть від них будь-яку «джинсу» на всіх інших, і не розміщують нічого проти своїх колег. Тобто така собі реальна «четверта влада», що в умовах розвитку демократичного суспільства вміло маніпулює демократичними цінностями і не несе жодної відповідальності за неправду, яку щедро поширює у суспільстві.

Мені завжди говорили – не загризайся з журналістами. Внутрішньо я ніколи не був згоден з цією тезою. Причина одна і елементарна. Саме журналістів наряду з чиновниками-корупціонерами я вважаю відповідальними за кволий розвиток України.

Тобто, якщо залишити журналістику в такому стані, як вона є – ми не спроможні будемо нічого змінити. Під «нічого» я розумію, що до влади в цій країні не прийдуть компетентні, чесні і патріотичні політики. Адже щоразу люди з доступом до можливості розповсюдження неправдивої інформації будуть на крок попереду всіх інших.

Ми живемо в інформаційному суспільстві, де телевізор, комп’ютер чи ґаджет ще звечора формує “порядок денний” наступного дня більшості громадян. Саме те, чим журналісти «годують» населення і спонукає його підтримувати та робити вибір на користь негідників, які потім нищать нашу державу.

Продажний чиновник в дев’яти з десяти випадків починається з продажного журналіста, який використовуючи професію, привів цього чиновника до влади, або ж знищив за допомогою маніпулятивних технологій його нормального опонента, який щиро бажав змін.

У сучасній історії ми вже мали можливість спостерігати, як під час революцій цілі колективи національних телеканалів вибачались за те, як вони здійснювали свою “професійну” діяльність. Проте революції пройшли, а разом з ними пройшло відчуття відповідальності за вкид в суспільство “інформаційного лайна”.

Зазначу заради справедливості – протягом останніх 10 років сформувалися кілька медійних проектів, що проводять неймовірні розслідування і за рахунок своєї професійності уже підняли не одне питання корупційності серед державних службоців.

Разом з тим, я переконаний, що корупцію у сфері журналістики сміливо можна прирівняти до політичної корупції.

Хто гірше – політик і державний службовець, який використовує свою посаду для незаконного особистого збагачення, чи журналіст, який використавши свій доступ до медіа, взявши кошти у цього нечесного політика, спаплюжив його опонентів, чим фактично допоміг нечесному політику прийти до влади, зманіпулювавши суспільною думкою.

Мені щиро хотілося брати участь у позитивних змінах нашої держави. Хотілося бути частиною цих змін. Ми багато зробили в місті за неповних чотири роки і нам не соромно за наші результати. Ми довели собі і не тільки, що українське місто та вся Україна може бути успішною та може розвиватися швидкими позитивними темпами.

Тому я прийняв рішення присвятити найближчі роки свого життя боротьбі з нечесними продажними журналістами, як частиною ракової пухлини, що розповсюджується на свідомість українця і намагається цією свідомістю маніпулювати.

P.S. З метою уникнення звинувачень у використанні діяльності Фонду захисту репутації у моїх особистих інтересах, офіційно заявляю, що ніхто з журналістів, які в минулому здійснювали інформаційні атаки – не будуть фігурантами діяльності Фонду захисту репутації та інформаційного інтернет-ресурсу www.slovo.social

Володимир Карплюк

Засновник Фонду захисту репутації